Пошук по сайту:

Як російських окупантів засудили за розстріл цивільних і зґвалтування та що не так з вироками

Як російських окупантів засудили за розстріл цивільних і зґвалтування та що не так з вироками
Як російських окупантів засудили за розстріл цивільних і зґвалтування та що не так з вироками

Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднили нові вироки росіянам за воєнні злочини. Два з них винесли у Чернігові, по одному в Іванкові Київської області та в Одесі. Останній вирок засекречений, оскільки йдеться про зґвалтування.

У всіх цих вироках є кілька суттєвих недоліків. По-перше, завеликі контекстуальні частини на підтвердження того, що злочин вчинили в умовах війни. По-друге, судді все ще прямо не вказують, що росіяни скоїли саме воєнні злочини. По-третє, у вироках йдеться про окремих виконавців злочинів, тоді як командири, на яких можна покладати відповідальність за системність злочинів, лишаються поза увагою правосуддя.

Про ці недоліки та кожну справу окремо МІПЛ розповідає разом із експерткою Анною Рассамахіною.

Розшукував дівчат для зґвалтування

Справа № 366/2305/23

Читайте по темі: Безпілотники СБУ вразили російську базу берегової охорони на озері у Криму

Іванківський районний суд Київської області 30 травня визнав винним дагестанця Магомеда Ісаєва у жорстокому поводженні й залякуванні цивільних. Він служив командиром відділення одного з полків 58-ї загальновійськової армії Південного військового округу РФ. Його військова частина № 65384 дислокується у селі Борзой Чеченської республіки.

Згідно з матеріалами справи, з 26 лютого по 30 березня 2022 року підрозділ Ісаєва окупував частину Київської області. Зокрема село Жміївка Вишгородського району. Росіяни вдиралися до осель місцевих, проводили рейди.

Шістнадцятого березня Ісаєв приїхав до будинку місцевої жительки й вимагав розказати, де її донька. Він збирався її зґвалтувати. Коли мати дівчини відповіла, що не знає, військовий штовхнув її на землю, погрожував вбити і стріляв у неї над головою. У той момент почався обстріл позицій росіян, тож Ісаєв облишив жінку і поїхав.

А 19 березня Ісаєв з іншими солдатами вдерся до квартири подружжя і, погрожуючи автоматом, наказав їм упродовж двох години залишити дім. До кінця окупації росіянин жив там.

На суді допитали потерпілих і свідків. Місцева жителька розповіла, що на початку окупації російські військові базувалися на захопленій фермі. Після обстрілу вони перебралися до села, виселяли місцевих із власних домівок. Прийшли і до неї. Військові запитували, чи знає вона Світлану, котра має двох дочок. Жінка сказала, що не знає, після цього росіяни наказали їй за дві години покинути дім. Вони жили в її помешканні. Також жінка розповіла, що Ісаєв особисто шукав доньку Світлани і, погрожуючи ножем, примусив місцевого покликати Світлану. Після свідок чула постріли біля її дому.

Інший місцевий житель також підтвердив, що російські військові під керівництвом Ісаєва виселяли людей із домівок і той особисто розшукував дівчат.

 rridqqieqiqerhab

Магомед Ісаєв, засуджений за жорстоке поводження й залякування цивільних під час окупації села Жміївка в Київській області

Потерпіла Світлана розповіла на суді, що має двох дорослих доньок. Меншу Ісаєв кілька разів бачив у селі, почав її шукати. Через це 16 березня чоловік Світлани вивів дівчат із села лісовими стежками. Того ж дня до їхнього помешкання приїхав Ісаєв, запитував про доньок, особливо про меншу. Коли жінка відповіла, що ті дорослі і не звітують їй, де ходять, Ісаєв почав погрожувати, штовхнув її на землю і стріляв поряд. Світлану врятувало те, що почався обстріл і військовий поїхав. Ісаєв не ховав обличчя, тож вона його добре запам’ятала.

Серед доказів є протокол слідчого головного управління поліції у Київській області щодо військових, які можуть бути причетні до скоєння злочинів у Жміївці під час окупації. Крім цього, суду надали протокол огляду сторінок на “Миротворці” та “ВКонтакте”, де знайшли персональні дані Ісаєва.

Читайте по темі: Парламент Ізраїлю підтримав резолюцію проти визнання Палестини

Потерпіла та її односельці впізнали Ісаєва за фото з соцмереж і підтвердили, що він шукав дівчат, аби зґвалтувати, напав на їхню матір і розстріляв українського військового.

Прокурор просив суд призначити обвинуваченому 12 років ув’язнення. Захисник, який представляє підсудного за дорученням від Центру безоплатної правової допомоги, клопотав про м’якше покарання у межах санкції статті.

Суд зазначив, що дії Ісаєва — це серйозне порушення міжнародного гуманітарного права, а в умовах збройного конфлікту цивільні мають імунітет від жорстокого поводження. Суд підкреслив — немає жодних доказів того, що Світлана належала до ЗСУ чи якось підтримувала бойові дії. Тож вона точно повинна мати захист як цивільна. Це передбачає Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року.

У вироку суд вказав, що вважає доведеною провину Магомеда Ісаєва за частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 438 КК України, тобто у жорстокому поводженні з цивільними та в інших порушеннях законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, та вчинені групою людей за попередньою змовою.

Суд присудив Ісаєву 12 років ув’язнення. Він відбуватиме покарання після затримання.

Розстріл під час евакуації

Справа № 748/1469/24

Чернігівський районний суд Чернігівської області 31 травня визнав винним в обстрілі цивільних російського військового Дмитра Колчакова.

З 24 лютого по 30 березня підрозділ Колчакова був у складі російських військ, які окупували частину Чернігівщини. Як ідеться в матеріалах справи, 8 березня Колчаков на дорозі до села Деснянка Чернігівського району обстріляв “Жигулі”. В авто, крім водія, були двоє жінок і дитина. Колчаков поранив одну з пасажирок. Так він порушив норми Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року.

На суді потерпіла розповіла, що 8 березня дізналася про “зелений коридор” для цивільних, родина вибиралася з села Деснянка до Чернігова. Та їм довелося повернутися, бо міст до Чернігова підірвали.

Машиною керував чоловік потерпілої, свекруха сиділа на передньому пасажирському кріслі, а вона з донькою — позаду. В іншому авто трохи попереду їхали брат чоловіка з родиною. На в’їзді до села жінка побачила танк і російських військових. Один із них почав стріляти по їхньому авто. Жінка накрила собою дитину, її поранило і вона почала непритомніти. Коли автівки зупинилися, до них підбігли російські військові. Вони сперечалися, один кричав на іншого, чому він вистрілив у машину цивільних. Потерпілу відвезли до лікарні. Згодом вона впізнала нападника на наданих слідчими фото.

Дмитро Колчаков, засуджений за обстріл цивільних. Фото: Офіс генерального прокурора

Чоловік потерпілої та свекруха надали аналогічні свідчення та впізнали військового, який стріляв. Вони зазначили, що росіяни не приховували обличчя.

Серед інших доказів, які надали суду — довідка з лікарні про медичну допомогу потерпілій, висновки судово-медичних експертиз, які засвідчили, що поранення отримані у відповідний період, протокол огляду авто зі слідами від пострілів та місця події. Крім цього, під час розслідування провели слідчі експерименти, на яких потерпіла й свідки підтвердили сказане.

Суду надали рапорт слідчого поліції Чернігівської області про встановлення анкетних даних обвинуваченого і його соцмереж. На сторінці Колчакова у “ВКонтакте” слідчі знайшли його фото, а за допомогою Telegram-боту встановили дату народження та номер телефону. Його паспорт знайшли на одному з російських сайтів.

Під час розслідування слідчі виявили, що номер Колчакова фіксували базові станції мобільного зв’язку неподалік села Деснянка, де й обстріляли цивільних.

Окрім цього, суду надали відповідь від ЗСУ про підрозділи російських військ, які перебували на Чернігівщині навесні 2022 року. Ймовірно, Колчаков був військовим 74-ї окремої мотострілецької бригади 41-ї загальновійськової армії ЗС РФ. Водночас, у вироку вказано, що слідство не змогло встановити, до якого саме підрозділу належав обвинувачений.

Ухвалюючи вирок, суд наголосив, що не враховує воєнний стан як обтяжуючу обставину при вчиненні злочину, адже це зайве уточнення.

Суд визнав Дмитра Колчакова винним у порушенні законів і звичаїв війни (частина 1 статті 438 КК України). Його засудили до 11 років ув’язнення. Він відбуватиме покарання після затримання. Наразі немає інформації про подання апеляції.

Зґвалтування на Херсонщині

Справа № 522/6292/23

Приморський райсуд Одеси 20 травня визнав винним у зґвалтуванні жінки на окупованій території Олександра Рубанова, військового 34-ї окремої мотострілецької гірської бригади 49-ї загальновійськової армії Південного військового округу ЗС РФ.

Вирок у реєстрі судових рішень засекречений. Про результати розгляду справи повідомив Офіс Генпрокурора.

За даними правоохоронців, наприкінці березня 2022 року Рубанов у складі російського підрозділу окупував частину Херсонської області. В одному з населених пунктів він оселився в помешканні місцевої, погрожуючи розправою їй та її малолітньому синові. Рубанов жив у її домі й неодноразово ґвалтував жінку. Через це дитина жінки отримала психологічну травму.

Олександр Рубанов, засуджений за зґвалтування жінки. Фото: Мост

Суд визнав Олександра Рубанова винним у порушенні законів і звичаїв війни (частина 1 статті 438 КК України). Його засудили до 11 років ув’язнення. Чоловік відбуватиме покарання після затримання. Наразі немає інформації про подання апеляційної скарги.

Аналіз МІПЛ

Разом із Анною Рассамахіною, адвокаткою та юристкою-аналітикинею МІПЛ, ми проаналізували вироки, аби виокремити тенденції і характерні проблеми.

Анна Рассамахіна акцентує на тому, що суд прямо не говорить про воєнні злочини:

— Стаття 438 КК України — це порушення законів та звичаїв війни. Натомість воєнні злочини криміналізовані Римським статутом МКС, який у нас не ратифікували і не імплементували у Кримінальний кодекс.

Тому загалом суд йде правильним шляхом, перевіряючи кваліфікацію за Кримінальним кодексом. Звісно, можна було додати кваліфікацію за Римським статутом, адже Україна визнала його юрисдикцію, та це не впливає на якість вироку.

Водночас слідчі не розслідують командну відповідальність, а переважно окремі епізоди: пограбування, зґвалтування, розстріл машини. На думку Рассамахіної, принцип командної відповідальності варто було би застосовувати щодо справи про розстріл цивільного авто. Командна відповідальність передбачена Женевськими конвенціями і Римським статутом. Анна Рассамахіна говорить:

— Теоретично військовий, який, зі слів свідків, накричав на того, який стріляв у цивільних, мав би написати рапорт і повідомити про це керівництву — бо це злочин і за Кримінальним кодексом РФ. Але, як ідеться у вироку, нападник повернувся до РФ і даних, що його притягнули до відповідальності, немає.

Слідчі могли би також висунути звинувачення конкретному керівнику підрозділу й інкримінувати йому командну відповідальність. Це складний шлях, який потребує додаткових ресурсів, але він дозволив би поступово перейти від розслідування окремих епізодів до розслідування злочинів у сукупності як систематичних дій армії РФ.

Наразі є усталена практика розгляду справ лише щодо конкретного епізоду й виконавця. Слідчі не об’єднують усі епізоди розстрілу людей або цивільних машин у конкретному селі. Хоча зрозуміло, що це була масова практика і варто було би притягувати до відповідальності командирів. Навіть якщо надалі, наприклад, Україна ратифікує Римський статут й імплементує в кримінальне законодавство статтю про злочини проти людяності, всі ці злочини так і залишаться епізодами, оскільки закон не має зворотної сили.

За словами Рассамахіної, як винятки є окремі магістральні справи, що їх ведуть Офіс Генпрокурора та СБУ. Проте загалом у розслідуванні воєнних злочинів немає систематизації спільних дій різних виконавців і підрозділів РФ. При цьому системність цих злочинів відзначають різноманітні організації. Наприклад, у звіті Комісії з розслідування порушень в Україні, що уповноважена Радою ООН з прав людини, вказано, що в нападах на цивільних, які евакуювалися з Київщини, Харківщини, Сумщини, є закономірність.

— Поки що всі ці звіти та робота кримінальної юстиції — ніби паралельні реальності. Системність лишається поза увагою кримінальної юстиції, її не доводять, — наголошує Рассамахіна. — Але про це треба говорити, бо неможливо ефективно розслідувати понад сотню тисяч епізодів воєнних злочинів. Це втрата ресурсів слідства і суду, що не веде до потрібного результату. Треба чітко заявляти, що це не окремі епізоди, це — системна політика Росії. І саме так її потрібно розслідувати.

Авторка: Анастасія Зубова, журналістка МІПЛ

Джерело: Медійна ініціатива за права людини

Коментарі:

comments powered by Disqus