Мільйон доларів, роки полону і жодного вироку: як Савін, Пономаренко та їхні покровителі вийшли сухими з курдської афери

Українські спецслужби, фігуранти скандальних кримінальних справ про теракти (і не тільки), міжнародні злочинці, пов’язані з «російською мафією». На такий клубок хитросплетіння інтересів і зв’язків натрапив оглядач проєкту «Гучні справи» Ярослав Гармаш, ідучи за зачіпками в одній захопливій історії.

Під особистим контролем президента Зеленського

Ця історія, що промайнула в українських ЗМІ без особливого резонансу, розпочалася чотири роки тому — у травні 2017 року.

Група громадян, які представляли Іракський Курдистан, прибула до Києва з метою закупівель. Їх цікавили станції радіоелектронного придушення, переносні зенітно-ракетні комплекси та протитанкові ракетні комплекси «Скіф».

Читайте по темі: У Дніпрі затримали чоловіка, що передавав у чатах дані про патрулі ТЦК

Подібні озброєння курди ніде не могли придбати легально. Хто порадив їм звернутися до групи українських аферистів — можна лише здогадуватися. Зупинимося на тому, як розвивалися події.

Згідно з поширеною у ЗМІ версією, продати необхідне курдистанським «покупцям» викликалися двоє громадян України — харків’янин Олег Калашников і Тарас Савін із Києва. Вони навіть показали «клієнтам» товар і дали потримати його в руках — на одному з підприємств «Укроборонпрому».

Як люди «з вулиці» могли водити підозрілих іноземців на оглядини до державного оборонного концерну? Наберіться терпіння — це не найбільша дивина в цій історії.

Отже, курдам запропонований товар сподобався. Дуже. Вони були готові одразу його брати. Продавці також були готові — негайно отримати гроші. Аванс у розмірі 1 млн доларів.

Курди погодилися. Але з однією умовою: представники сторони-продавця мають вирушити разом із ними до сонячного Курдистану й відповідати головою за виконання умов контракту. У ролі таких «гарантів» опинилися двоє знайомих Олега Калашникова — Олександр Санпітер і Євген Фоменков.

У підсумку курди видали українським «комбінаторам» мільйон авансу (важлива деталь: за публічною версією, гроші «на руки» отримав Тарас Савін), а натомість не отримали рівним рахунком нічого. Тобто їх просто «кинули». Санпітер і Фоменков на три роки застрягли на Близькому Сході в полоні у гордих войовничих горців.

Олександр Санпітер і Євген Фоменков «у гостях» у курдів на території Північного Іраку

Завершилася ця історія (насправді лише її видима частина) слід ще дивніше, ніж почалася. Дивіться.

Читайте по темі: За ексглаву СБУ Компаніченка на Житомирщині внесли 7 мільйонів гривень застави — ВАКС

20 серпня 2017 року, коли стало зрозуміло, що Олександр Санпітер і Євген Фоменков «влипли», дружина першого — Тетяна Санпітер — звернулася із заявою про викрадення чоловіка до ГУ Нацполіції Харківської області. Причому Тетяна знала всі ключові обставини зникнення чоловіка і повідомила про Савіна, Калашникова та дивну угоду з продажу зброї. Слідчий зареєстрував кримінальне провадження №12017220470005092 за фактом викрадення людини.

Згідно з даними з відкритих джерел, було створено спільну групу Нацполіції, СБУ, ГУР МО, Служби зовнішньої розвідки та МЗС. Олега Калашникова викликали на допит. Однак, як зазначено в матеріалах справи, «…Калашников заперечує свою причетність до сприяння виїзду Санпітера і Фоменкова до Іраку». На цьому кримінальне провадження фактично зупинилося — я перевіряв за Єдиним державним реєстром судових рішень, відтоді жодного руху немає (ось єдине судове рішення у відкритому доступі у цій справі).

Ця історія, якщо не помиляюся, вперше просочилася в пресу приблизно через півтора року. На початку 2019-го скандальний персонаж, відомий як «агент НАБУ» Євген Шевченко, опублікував на сайті «Цензор.НЕТ» колонку, у якій розповів про «курдистанську аферу» з, я б сказав, підозріло детальними подробицями.

Євген Шевченко

За легендою «агента», про злоключення Санпітера – Фоменкова він нібито дізнався випадково, відвідавши Ірак у 2018 році з власних комерційних справ. Чи правда це — можна лише здогадуватися. Проте тепер уже відомо, що Євген Шевченко навідувався до Іраку з метою просування послуг приватної військової компанії, за створення якої він разом із групою товаришів проходить у кримінальному провадженні. Також не є таємницею, що Шевченко сам у тій чи іншій ролі фігурує у кримінальних справах про корупцію під час угод зі зброєю. Зокрема, він брав активну участь у схемах Свинарчуків і не опинився разом із ними на лаві підсудних лише тому, що від самого початку «здавав» спільників.

Втім, роль Євгена Шевченка тут не настільки важлива. Очевидно, що хтось із його партнерів у певних справах був зацікавлений у тому, щоб ця історія стала публічною. Навіщо? Відповіді на це запитання в мене немає. Тож перейдемо до фіналу історії.

21 грудня на офіційному сайті президента України з’явилося повідомлення про те, що курдистанські бранці Олександр Санпітер і Євген Фоменков після довгих років полону нарешті повернулися на батьківщину. Сталося це нібито завдяки Володимиру Олександровичу Зеленському та під його особистим контролем.

І на цьому все. Наче жодні курди до Києва не приїжджали, не ходили «Укроборонпромом», придивляючись до зразків, і ніхто їх тут на мільйон не «кидав». Можливо, звісно, наші доблесні «органи» нині в режимі суворої секретності проводять копітку роботу з пошуку та затримання винних. У такому разі варто побажати їм обережності, адже зрештою вони ризикують вийти самі на себе.

Нитка перша: Харес Юссеф і російська мафія

Справа «Санпітера – Фоменкова» — це дещо більше, ніж історія про «розвод» курдистанських «простаків». Щоб це зрозуміти, потрібно трохи потягнути за нитки, що тягнуться від імен і прізвищ «засвічених» фігурантів.

Олег Калашников, який за версією Тетяни Санпітер та Євгена Шевченка нібито виступав драйвером афери, — це відгалуження, яке саме по собі нікуди не веде.

Олег Калашников

Він — колишній співробітник УСБУ в Харківській області, на момент початку подій — начальник відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків і зброї Харківської митниці. Має на утриманні п’ятьох дітей, будь-яких цікавих бізнес-зв’язків ні в нього, ні в його дружини Оксани Калашникової (до шлюбу Яцуценко) не виявлено.

Згідно з його останньою електронною декларацією, у першій половині минулого року Калашников начебто звільнився з державної служби далеко не бідною людиною. На цьому його слід губиться. Втім автор не випадково виділив попереднє місце служби Олега Калашникова — «контора» у цій історії ще не раз з’явиться.

Під час укладення угоди з курдами, що завершилася банальним «кидком», з боку «продавців», окрім Савіна й Калашникова на перших ролях, фігурувало ще кілька осіб, образно кажучи, на «підтанцьовці». Із них автору цих рядків вдалося ідентифікувати лише одного — адвоката Кишишьяна Ашота Карапетовича.

Ашот Кишишьян

Громадянин із такими ПІБ певний час працював заступником начальника слідчого відділу ГУ МВС у Харківській області. Втім його роль у цій справі з’ясувати поки що не вдалося.

Більше відповідей на запитання дає постать Савіна Тараса Петровича, до рук якого, як зазначено вище, нібито потрапив мільйон доларів недостатньо обережних курдів.

Тарас Савін

Вбивши ПІБ цього громадянина в Єдиний державний реєстр компаній через сервіс Ring, ваш покірний слуга на деякий час розгубився, у якому напрямку краще «копати» — настільки насиченими є зв’язки цього суб’єкта. Почнемо, мабуть, із більш заплутаного й трохи екзотичного «відгалуження».

Отже, Тарас Савін любить дітей. У хорошому сенсі, як і його партнер по «кидку» Олег Калашников. Ще Тарас Петрович симпатизує ОПЗЖ кума Путіна, від якої на дострокових виборах намагався потрапити до Верховної Ради (безуспішно). Але це, мабуть, до справи не має стосунку.

Згідно з реєстрами, Тарас Савін є співзасновником Міжнародного благодійного фонду «Земля дітей». Усі бенефіціари цієї організації — як колишні, так і нинішні — по-своєму примітні: від кожного з них ниточки ведуть до тієї чи іншої темної історії.

Однак у контексті історії, яку ми зараз досліджуємо, нас цікавить торгівля зброєю. Тому автора цих рядків зацікавив Костянтин Могильник, який ще два роки тому був не лише співзасновником, а й керівником «Землі дітей».

Костянтин Могильник відомий передусім як волонтер, полярник і письменник-мандрівник. Однак, як свідчать реєстри, він також певною мірою є бізнесменом.

Автора особливо зацікавило ТОВ «Еквітес Груп», що спеціалізується на кіно- та телевиробництві, у якому Могильник має невелику частку. Точніше, не саме товариство, а його основний бенефіціар — власник 80% статутного капіталу компанії.

Юссеф Максим Харесович цікавий нам з кількох причин, одна з яких — його батько, Харес Юссеф, міжнародний аферист і бізнес-партнер опального олігарха Дмитра Фірташа.

Харес Юссеф

У цій публікації заради економії місця й часу ми не будемо окремо зупинятися на ролі старшого Юссефа в організованій злочинності та його зв’язках з українським істеблішментом (якщо вас цікавить ця тема, вичерпну інформацію можна знайти, наприклад, у відповідних джерелах). Зосередимося на тому, що важливо в цьому контексті.

У 2008 році іспанська поліція провела операцію «Трійка», спрямовану проти російських Тамбовського та Малишевського злочинних угруповань, що діяли на території країни. Через кілька років у межах операції «Варіола» (яка стала своєрідним продовженням «Трійки») в Марбельї іспанські правоохоронці затримали адвоката Антоніо де Фортуні-і-Майнеса та його сина Алехандро Мануеля де Фортуні Гамаче, керівників юридичного бюро Abogados Asociados de Fortuny SLP. За даними слідства, вони спланували складну серію банківських і торговельних операцій для відмивання коштів своїх клієнтів, багато з яких були пов’язані з «російською мафією». Серед їхніх безпосередніх клієнтів у цій справі фігурував і Харес Юссеф, який, на думку слідства, переправляв іспанським адвокатам для подальшого «відмивання» кошти українського олігарха Дмитра Фірташа. Його правою рукою нібито був син Максим Юссеф.

Ось один із прикладів, наведений в офіційному запиті іспанської прокуратури до австрійських колег щодо екстрадиції Фірташа: «Компанію Inpar S.A., засновану в Марбельї обвинуваченим у справі “Тамбовсько-Малишевського” ОЗУ Антоніо Фортуні, було продано синові Хареса Юссефа Максиму Юссефу за 1,2 млн євро. У 2009 році Фірташ придбав через Антоніо де Фортуні віллу в селищі La Zagaleta в провінції Малага за 1,5 млн євро за рахунок доходів від злочинної діяльності».

Ім’я Хареса Юссефа також «спливає» у кримінальному досьє під назвою «Мережа “Одеса”», складеному незалежною детективною організацією C4ADS. Наведемо цитату:

«Свого часу преса багато писала про те, що коли український уряд вирішив поставити зброю до Південного Судану у 2007 році, Харес Юссеф — сирійський бізнесмен, який проживав і працював в Україні, а також особистий радник тодішнього президента Віктора Ющенка — обрав (Вадима) Альперіна та (судно) Faina. Міжнародна й арабська преса тривалий час активно обговорювала Юссефа через те, що він був пов’язаний з іншим торговцем зброєю та кримінальним авторитетом — Семеном Могилевичем, представником якого він нібито був».

Вадим Альперін на борту судна Faina

Напевно, про драматичну історію із захопленням сомалійськими піратами судна Faina з українським екіпажем і вантажем важкого озброєння (зокрема танками) на борту чули всі. Не думаю, що її варто переповідати. Однак варто відзначити появу в цій історії імені Вадима Альперіна — не так давно викритого детективами НАБУ «короля» української контрабанди, зокрема й зброї. У цьому контексті він цікавий не сам по собі, а ще одним дивним збігом.

Наскільки відомо, Вадим Альперін мав спільні справи з «агентом НАБУ» Євгеном Шевченком, який «здав» його слідству, як і Свинарчуків. І чия роль у справі Санпітера — Фоменкова, м’яко кажучи, виглядає дещо підозрілою.

Нитка друга: теракти та вбивство Павла Шеремета

Другий напрямок зв’язків, що ведуть від Тараса Савіна, який брав участь у «кидалові», є ще більш захопливим і навіть дещо моторошним.

Згідно з реєстрами, Тарас Савін також значиться бенефіціаром ТОВ «Табіті і Апі». Йому належить 50% статутного фонду, ще 20% і 30% відповідно мають Корнієвський Олександр Олександрович та Пономаренко Дмитро Валерійович. Чому «агент НАБУ» Шевченко, розповідаючи широкій публіці про «курдську історію», не звернув уваги на тісний зв’язок Пономаренка і Корнієвського з одним із ключових фігурантів скандалу? Питання риторичне.

Дмитро Пономаренко фігурує в реєстраційних даних чотирьох юридичних осіб. Окрім «Табіті і Апі», серед них варто виокремити ТОВ «Промислово-оборонні технології». До 13 грудня 2017 року до складу засновників цього товариства входив і Олександр Корнієвський — до того, як ним зацікавилося слідство у низці резонансних справ.

Згідно з ухвалою Корольовського районного суду Житомира від 15.01.2020 року, винесеною в межах кримінального провадження № 42019060360000260, «Промислово-оборонні технології» фігурували як одна з «прокладок» у корупційних схемах на Житомирському бронетанковому заводі. «Схематоз» на Житомирському бронетанковому — лише один із епізодів масштабної «справи Свинарчуків», що зробила «агента НАБУ» відомим.

Примітно, що прізвища Пономаренка та Шевченка почергово спливають і в іншому епізоді «справи Свинарчуків» — вкрай заплутаній, я б навіть сказав «каламутній» історії із закупівлею для потреб армії клістронів — високочутливих приладів, що використовуються в зенітно-ракетних комплексах.

Дмитро Пономаренко

Згідно з уривчастими відомостями, наявними у відкритому доступі, Пономаренко давно й тісно пов’язаний із «збройною» тематикою. Під час останнього прем’єрства Юлії Тимошенко ця особа встигла побувати директором державного підприємства «Прогрес» (у 2008 році), а з січня 2010-го до липня 2011-го очолювала державне спецпідприємство «Укрспецторг», де раніше певний час працювала заступником директора. Останнім часом відомий як «агент СБУ під прикриттям» із позивним Дітріх. Фігурує у кількох резонансних кримінальних справах, причому його роль у них виглядає вельми неоднозначною.

«Познайомив нас (із Пономаренком — прим. ред.) саме Корнієвський. За характером він (Пономаренко) яскравий представник “золотої” молоді й вважає, що має блакитну кров нащадка кагебіста. Примхливий, ниций і підлий. Не раджу мати з ним справу», — таку характеристику Дітріху дав Борис Герман — обвинувачений в організації замаху на журналіста Аркадія Бабченка.

Згодом Герман стверджував, що сприймав організацію псевдозамаху на Бабченка як спецоперацію вітчизняної контррозвідки, яка нібито завербувала його, Германа, для участі в «багатоходівці» через свого агента Пономаренка. У СБУ наполегливо заперечують будь-який зв’язок із таким «агентом».

Олександр Корнієвський

Бізнес-партнер Дітріха Олександр Корнієвський — боєць добровольчого батальйону «Айдар», позивний Кулібін. Такий позивний доброволець отримав за «золоті» руки. Окрім іншого, у Корнієвського особливо добре виходили СВП — саморобні вибухові пристрої. Він є фігурантом кримінальних справ щодо незаконного обігу зброї, замахів на вбивства та терактів. Іноді, як зафіксували мої колеги, називав себе «детективом антикорупційного комітету при СБУ».

Олександра Корнієвського та двох його побратимів заарештували у 2018 році. Серед підозр — причетність до вбивства доброволиці Аміни Окуєвої. Слідство припускало, що автомат Калашникова, з якого розстріляли Окуєву, був перероблений із масогабаритного макета у бойовий зразок у цеху, орендованому фірмою «Табіті і Апі» — руками Корнієвського. Також, за інформацією з відкритих джерел, слідство принаймні розглядало версію, за якою ці ж умілі руки виготовили СВП, що обірвав життя іншого ветерана війни з Росією — Тимура Махаурі.

Примітно, що в контексті підготовки замахів на Окуєву та її чоловіка Адама Осмаєва спливало ще одне знакове ім’я — Валерій Шайтанов, генерал-майор СБУ, найвищий за рангом російський «кріт», коли-небудь викритий у лавах українських спецслужб (якщо, звісно, не враховувати їхнє керівництво часів Януковича).

Валерій Шайтанов

Згідно з оприлюдненою інформацією, цей задум Шайтанова зруйнував «посередник», впроваджений контррозвідкою. У судових матеріалах цей агент фігурував під позначенням «Н», однак невдовзі в пресу просочилися відомості, що справжнє ім’я «Н» — Іван Лукашевич. Із 2019 року він працює заступником генерального директора державного підприємства «Укрінмаш», яке входить до структури «Укроборонпрому».

Початковий інтерес силовиків до Корнієвського виник після замаху на прикарпатського «авторитета» Михайла Чекурака. Нагадаємо, цього чоловіка намагалися вбити за допомогою саморобного вибухового пристрою, який не спрацював. Сліди від вибухівки вивели слідство на подружжя ветеранів АТО Грищенків — Владислава (позивний Буча) та Інну (Пума). Тоді ж у полі зору слідства опинилися Андрій Антоненко (Ріфмастер), Яна Дугарь і Юлія Кузьменко. На думку обвинувачення, саме ці троє влітку 2016 року нібито вбили виконавчого директора «Української правди» Павла Шеремета.

Яке відношення до цього має Олександр Корнієвський? «Золоті» руки, саморобні вибухові пристрої… Принаймні ще у 2018 році слідство припускало, що бомбу, яка обірвала життя Шеремета, виготовив саме цей партнер «агента СБУ» Дітріха.

Чи фігурує Корнієвський у «справі Шеремета» нині, коли вона вже передана до суду? Згадок про це у відкритих джерелах немає. Відомо лише, що справа налічує майже 240 томів, із яких до суду передано лише 38.

Ярослав Гармаш
grom-ua.org